Справа не в тому, який він насам справі, справа в тому, як його бачать, сприймають і розуміють разниеперсонажі книги, носії різних типів свідомості. Для Стабб Мобі Дік просто кіт. Він сприймає його в рамках своейпрофессіональной діяльності. Його свідомість індиферентно. Воно толькорегістрірует явища, не шукаючи в них прихованого сенсу і не докопуючись до іхсущества і загального значення.

А Ахав свідомість проектують. Для нього Мобі Дикле якийсь зовнішній об’єкт, на який він переносить суб’ектівниепредставленія та ідеї, які живуть в його мозку. У його свідомості Білий Кітпревращается в осередок світового Зла.

Саме тому свідомість Ахаватрагічно. Він не може знищити Зло, навіть якщо знищить Кіта. Для негооткрит тільки один шлях - самознищення. Будь-який персонаж, якого Мелвіллсталківает з Кітом, стає учасником експерименту.

Серед усіх можливих типів пізнає свідомості Мелвілл отдаетпредпочтеніе свідомості споглядальному.

Звідси, у своєму невпинний рух, авторскаямисль повинна була з усією неминучістю прийти до постановки проблеми в самойобщей і крамольною на ті часи формі: а чи існує взагалі некаявисшая сила, відповідальна за життя людини і людського суспільства? У відповідь це питання вимагав, здавалося б, концентрації уваги на ізученііпріроди, включаючи сюди всі види і форми людського буття.

Однак мисльМелвілла відмовлялася рухатися цим прямолінійним шляхом. Письменник отчетлівопонімал, що в процесі пізнання бере участь не тільки об’єкт, але і суб’єкт. Іеслі об’єкт був стабільний і об’єктивний, то суб’єкт, навпаки, мав большімразнообразіем. Звідси витікала необхідність гносеологічного експерименту, мета якого - дослідження основних типів пізнає свідомості.

Гносеологічний експеримент займає значну частину роману. У ньому “задіяні” кілька суб’єктів і один об’єкт - Білий Кит. Згадаймо, чтоМелвілла цікавили не стільки кити, скільки людські уявлення оних. Згадаймо також про множинність символічних тлумачень образу Кіта вромане. Все це має безпосереднє відношення до експерименту. У самомделе, що за один Мобі Дік - просто кіт? Втілення світового Зла? Емблематичного позначення всесвіту? Кожне з цих тлумачень находітсвое підтвердження, але й спростування в романі.

Як і багато його сучасників, Мелвілл вважав, що вчинки людей визначаються їхніми уявленнями про світ і про універсальнихзаконах буття, відлитими у форму релігійних навчань і філософських систем.

Нокакова ступінь істинності та достовірності цих систем? Прониклива мисльпісателя легко встановила їх спільну рису: вони знімали з человекаответственность, виводячи сили, які керують людським життям, так само як іжізнью народів і держав, за межі людини і суспільства.

У ході биліпонятія пуританської теології і ідеалістичної філософії, і все зводилося, всущності, до різних варіантів “божого промислу”.

То міг бути традіціоннийгрозний бог новоанглійських пуритан, велелюбний бог унітаріанцев, “сверхдуша” трансценденталістов, “абсолютний дух” німецьких філософів ілібезлічние “провіденціальне закони”. Десятки голів “Мобі Діка” відведені під художнє дослідження іпроверку зазначених релігійних та філософських систем, і жодна з них етойпроверкі не витримала.

Вся “кітологія” в романеведет до Білого Кіту, який плаває у водах філософії, психології, соціології і політики. Слід підкреслити, що тяжіння Мелвілла до символічних абстракціями узагальнень ні в якій мірі не відриває “Мобі Діка” від економічної, політичної, соціальної реальності сучасної Америки. Майже кожен сімволв романі має серед численних можливих значень, принаймні, одне, безпосередньо відноситься до життя і долю Сполучених Штатів.

Самийпростой приклад - вже згадуваний образ корабля під зоряно-полосатимфлагом, на борту якого зібралися представники всіх рас і многіхнаціональностей. Його можна трактувати по-різному, але перше, що приходить вголову, - разноплеменна Америка, пливе по незвіданих водам історії кнеізвестной гавані.

Допливе чи що? До якої гавані прагне? Хто направляетее? Саме так читач розшифровує для себе цей символ, і тому всцене загибелі “Пекода” вбачає трагічне пророцтво. Авторська думка в “Мобі Діка” розгортається за надзвичайно шірокомуфронту і охоплює величезну кількість явищ національного життя. Але онаімеет, так би мовити, генеральний напрямок, а саме - майбутнє Америки. Наоснове дослідження сучасності вона прагне передбачити завтрашній день.

Не всі прогнози Мелвілла виявилися вірними, але деякі дивують нас ісегодня. У вирі сучасного життя письменник розгледів зародишіявленій, які розвинулися на повну силу лише через десятілетія.Поразітельно, що Мелвілл, помиляючись часом у простих речах, виявлявся точенв самих складних областях, там, де взаємодіяли економіка і мораль, політика, філософія та психологія.

Рух мелвілловской думки множественно за напрямком і временаміхаотічно, але зберігає єдність мети: виявити загальну тенденцію в нравственнойеволюціі американського суспільства, щоб визначити, до чого ця еволюція можетв кінцевому рахунку призвести.

Образ корабля, який щойно “збігався” з каплицею, продовжує ширитися: “Адже кафедра проповеднікаісконі була у землі попереду, а все інше йде слідом за нею; кафедра ведетза собою світ …” - таким є початок калиткою риторичної тиради, виводящейчітателя до одного з найважливіших мелвілловскіх символів: “Воістину, світ - етокорабль, який взяв курс у невідомі води відкритого океану …” У дальнейшемавторская думка не залишає цю метафорично зв’язку (світ-корабель) іпорождает реверсивний символ (корабель-світ).

Але тепер це вже не умовний, асам що ні на є справжній корабель - китобійне судно “Пекод” - з егокомандой, складеної з представників різних рас і національностей,-образ, який у символічному плані може трактуватися як Америка чи какчеловечество, що пливуть невідомо куди в гонитві за примарною метою.

У цьому реальному і одночасно “дивному” китобійної світі бесконечноважное місце займають самі кити. “Мобі Дік” може розглядатися не толькокак енциклопедія промислу, але і як довідник по “кітологіі”. Кітампосвящени спеціальні глави та розділи, які містять природну історіюкітов, їх детальну класифікацію, іконографію, біологічну та промишленнуюанатомію і навіть естетику.

До того ж, роману про кита предпославши подборкависказиваній про китах, почерпнутих із різних джерел (від Біблії, Плінія, Плутарха, Шекспіра і короля Альфреда до безвісних рассказчіковматросскіх “байок” в атлантичних портах Америки).

Мелвілл незвичайно добросовісний, та відомості про китів, які онсообщает, цілком достовірні. Однак поступово читач починає помічати зовсім цієї “кітологіі” деяку дивина, що випливає з того, чтопісателя явно цікавлять не стільки кити, скільки людські представленіяо них. І якщо самі кити не змінюються, то уявлення про них лішенистабільності. Кітологія в “Мобі Діка” переростає промислові ібіологіческіе кордону.

З’являються абзаци про китах в релігії, філософії, вполітіке і, нарешті, в системі світобудови. Поступово мелвілловскіе кітипереходят з розряду морських тварин у розряд продуктів людського духу починають жити подвійним життям: одна протікає в морських глибинах, інша-в просторах людської свідомості.

Не випадково письменник класифікує іхпо системі, прийнятої для класифікації книг, - кити in Folio, in Quarto. InDuodecimo … Поняття про кита як про біологічне вигляді відступає в тінь, а наперво план висувається його символічне значення.

Саме ця динамічна думка лежить в основі особойповествовательной структури “Мобі Діка”, де кожна подія, предмет, вчинок сприймаються читачем на двох рівнях - як явленіематеріального світу і як феномен свідомості, як однозначний предмет і какмногозначний символ. Все це легко побачити, якщо придивитися уважніше хоча б в “промисловий” аспект роману.

Загальновизнано, що “Мобі Дік” являє собойсвоего роду енциклопедію китобійного промислу. З необикновеннойтщательностью і подробицею тут описаний процес видобутку китів, разделкатуш, виробництво і консервація горючих і мастильних речовин.

Мелвіллобстоятельно знайомить читача з організацією, структурою кітобойногопромисла, з виробничими процесами, що відбуваються на палубі кітобойца, з інструментами і знаряддями виробництва, з виробничими та битовиміусловіямі, з “вузькими” промисловими спеціальностями. Автор не втрачає ізвіду економічні та соціальні аспекти промислу, етичні принципи, з німсвязанние, і навіть його естетичну сторону.

Всі ці моменти виникають впотоке асоціацій, що ведуть по розумової ланцюжку від конкретного предметаілі події до найширших узагальнень (наприклад, від поняття “риба на лине” квиводу “Власність - це весь закон”). Полювання на китів стає у Мелвілла як би самостійним світом, далеко що виходять за межі корабельної палуби і океанських просторів.

Онзахвативает та землю, як би “оморячівая” традиційно сухопутні предмети, явища, інститути. Під пером письменника виникає “дивна”, хоча і вполнереальная дійсність, де готелі називаються “Під скрещеннимігарпунамі” або “китів фонтан”, де буфетна стійка розташовується під аркойіз китової щелепи, де погани голяться гарпунами, а священик чітаетпроповедь з кафедри, що має форму “крутого корабельного носа “і снабженнойподвесним трапом з червоного каната.

І священик, одягнений у зюйдвестках, запрошує парафіян сісти потіснитися: “Гей, від лівого борту! Податися вправо!” І ось вже морська стихія захоплює каплицю, і сама каплиця становітсяпохожа на корабель. Дивним шляхом іде авторська думка, але вполнецеленаправленним - до узагальнення і символу.

Одні вважають, що героемследует вважати Ізмаїла, інші віддають перевагу капітану Ахава, третій-Білому Кіту, і кожен знаходить підтвердження свого погляду як у текстесамого роману, так і в численних висловлюваннях самого Мелвілла і в егоперепіске.

Помилка дослідників полягала в тому, що вони підходили до “Мобідік” з тими ж мірками, що й до будь-якого романтичного роману, і не желалідопустіть, що в канонічному тексті “Мобі Діка” взагалі немає традиційного “героя” і що саме в цьому - головна причина “дивацтва” книги.

Це, зрозуміло, не означає, що в романі про Білому кита взагалі немає героя. Онеста, але він такий нетрадиційний, що його легко не помітити. Цим “героєм”, якому підпорядковані і дію, і опису, і характери дійових осіб, є думка , думка - постійно шукає, пульсуючий, дуже високою оттрівіальностей буденного життя до кордонів Всесвіту, втілена то Впрост словах матросів, то в багатозначних символів, проникаюча подповерхность явищ, вона неухильно прагне до своєї єдиної целіпостіженію універсальної істини, якщо така є.

Думка - главнийгерой роману, її розвиток - його головний сюжет. Саме думка являє собою той стрижень, який гарантує слітностьжанровой поліфонія “Мобі Діка”, його органічний синтетизм. Вона з’єднує внерасторжімое ціле різні модифікації романного жанру (пригодницький, морський, соціальний, роман виховання і роман-подорож), перетворюючи їх вроман філософське.

Американські критики середіниXIX століття вважали цю книгу “дивною”. Відчуття “дивацтва”, що виникає прічтеніі мелвілловского шедевра, зберігається і сьогодні. Роман про Білому кита-важка книга і не піддається втікача прочитання. Тому є кілька причин, з яких ми виділимо дві основні. Перша пов’язана з тим, що кожна з 135глав роману спонукає до роздумів, і це, мабуть, найвища похвала, какуюможно віддати будь-якого твору мистецтва.

Думки, що виникають у читача впроцессе читання, стосуються не лише змісту роману, але також собственнойжізні, свого часу, призначення людини на землі, закономірностей вповеденіі людей, загальних принципів буття людства. Друга прічіназаключается в якості самого тексту, його організацію, структуру, способеізложенія матеріалу.

Послідовність розташування розділів і навіть їх формахарактерізуются свого роду перепадами, що руйнують інерцію повествованія.Стоіт, наприклад, читачеві захопитися описами морської стихії, як автор “підсовує” йому класифікацію китів; епічне оповідання про корабельнойжізні перебивається монологами, діалогами і навіть цілими сценами в духеелізаветінской трагедії, за якими ідуть абстрактні філософскіерассужденія.

Череда сюжетів і форм тече безперервним потоком: діалоги, монологи, сухуватим наукові міркування, опис деталей кітобойногопромисла, філософські відступи, притчі, картини полювання на китів, роздуми про людську долю, про історію народів і держав, дослідження релігійних систем - все це йде по видимості безсистемно, але, по суті, продиктовано особливої глибинною логікою авторської думки.

Тим неменш перемикання читацької уваги з предмета на предмет, від однойформи до іншої здійснюється з деяким зусиллям, долаючи сопротівленіематеріала. Для вірного розуміння мелвілловского задуму необхідно внести ясностьв питання про “героя” роману, тим більше, що серед істориків літератури і по сейдень не існує єдиної думки на цей предмет.

Яструб, який созлорадством проводжав останній клотік вниз від самого його споконвічного жіліщасреді зірок, клюючи прапор і заважаючи Тештіго, ненавмисно просунув своє шірокоетрепещущее крило між стеньгой і молотком, і в цю мить, словнопочувствовав трепет повітря над собою, з останнім подихом дикун з-підводи міцно притиснув молоток до стеньге; і птиця небесна, з архангельскімкріком витягнувши вгору свій величний дзьоб і заплутавшись полоненим тілом вофлаге Ахава, зникла під водою разом з його кораблем, що, подобносвергнутому Сатані, забрав із собою в пекло замість шолома живу частіцунеба.

Птахи з криком закружляли над зяючим жерлом виру; похмурий белийбурун вдарив у його круті стіни, потім воронка згладилася, аж ось ужебесконечний саван моря знову коливався навколо, як і п’ять тисяч років томуназад. ЕПІЛОГ І втік тільки я сам, щоб донести тобі. Йов ДРАМА зіграти. Чому ж хтось знову виходить до рампи? Тому що одінчеловек все-таки залишився живий. Сталося так, що після зникнення Парса я виявився тим, кому Судьбипредназначілі зайняти місце Загребний в човні Ахава, і я ж був тим, хто, вилетівши разом з двома іншими веслярами з накренившись вельботі, осталсяв воді за кормою.

І от коли я плавав поблизу, на увазі последовавшейужасной сцени, мене наздогнала вже ослабіла усмоктувальна сила, ісходівшаяоттуда, де затонув корабель, і поволі потягла до вирівнюється воронці.

Коли я досяг її, вона вже перетворилася на пінний гладкий вир. І словноновий Іксіон, я став обертатися, описуючи коло за колом, які все ближче ібліже сходилися до чорного бульбашки на осі цього повільно кружляють колеса.Наконец я опинився в самій центральній точці, і тут чорний бульбашка вдруглопнул; замість нього з глибини, звільнений поштовхом спусковий пружини, сострашной силою вирвався завдяки своїй великій плавучості рятувальний буй, він же - труна, перекинувся в повітрі і впав біля мене.

І на цьому гробі яцелий день і цілу ніч проплававши у відкритому морі, погойдуючись на легкойпаніхідной брижах. Акули, не завдаючи шкоди, ковзали його, немов у каждойна пасти висів навісний замок; кровожерливі морські яструби парили, будтовсунув дзьоби у піхви.

На другий день вдалині показався вітрило, став рости, наближатися, і нарешті мене підібрав чужий корабель. То була неутішна “Рахіль”, яка, блукаючи в пошуках своїх зниклих дітей, знайшла тільки ещеодного сироту. Кінець ПІСЛЯМОВА “Мобі Дік, або Білий Кит” - унікальний твір, написаний вопреківсем існуючим поняттям про закони жанру.

- Я ховали тіло моє від сонця. Е-гей! Тештіго! що ж я не чую, какстучіт твій молоток? О ви, мої три нескорені башти; ти, міцний кіль! корпус, не встояв лише під божим ударом! ти, міцна палуба, і упрямийштурвал, і ніс, спрямований до Полюса; про мій славний корабель, осіяннийсмертью! Невже ти повинен загинути, і загинути без мене? Невже я лішенпоследнего капітанського втіхи, доступного як чіп невдахам? Оодінокая смерть в кінці самотньому житті? тепер я відчуваю, що всі моевелічіе в моєму глибочезне страждання.

Е-ге-гей! з далекого дали катітесьтеперь сюди, ви, буйні вали мого минулого життя, і громадилися, перекриваявздибленний, пінний вал моєї смерті! Прямо навпроти тебе пливу я, про нищівного, але не всі долають кіт; до останнього б’юся я з тобою; ізсамой найглибшого гробу наношу тобі удар; в ім’я ненависті вибризкують я натебя моє останнє дихання.

Нехай всі труни і всі катафалки потонути в одномомуте Уже, якщо жоден з них не дістанеться мені, нехай тоді я будуразорван на шматки, все ще переслідує тебе, хоч і прикутий до тебе, опроклятий кіт! Ось так я кидаю зброю! Просвистів в повітрі гарпун; підбитий кіт рвонувся; лин побіг вжелобе з займистою швидкістю - і зачепився.

Ахав нахилився, чтобиосвободіть його, він його звільнив, але ковзна петля встигла обвити еговокруг шиї досягне, і беззвучно, як удавлівают тятивою свою жертву турки в сераль, його понесло з вельботі, перш ніж команда встигла кинутися свого капітана.

А мить через товстий вогонь на вільному кінці лина вилетів ізопустевшей діжки, збив з ніг одного весляра і, хлестнув по воді, зник вбездонной безодні. На секунду команда вельботі застигла в заціпенінні; потім всі обернулися. “Корабель! Великий боже, де корабель?” І ось крізь імлисту, зловісну пеленуоні побачили витягнутий привид судна, який зникає, немов туманнаяфата-моргана; одні тільки щогли стирчали над водою, а на них, прігвожденние божевіллям, відданістю або ж долею, все ще стояли дозоромтрое язичників гарпунеров.

У цьому миті концентричні кола достігліпоследнего вельботі, і він, разом з усією командою, з плаваючими поблізостівесламі і рукоятками острог, з усім, що не було на ньому живого інеодушевленного, закрутився, закрутився у величезній воронці, в которойскрилось до останньої тріски все, що було колись “Пекодом”. Але коли хвилі вже заплескалі, зближуючись над головою індіанця, стоявшегона грот-щоглі, від якої видно було тепер над водою тільки кілька дюймоввместе з довгим розвівається прапором, що спокійно, немов у насмішку, коливався в лад з смертоносними валами, ледве не торкаючись їх, - в етомгновеніе в повітря піднялася червоношкірих рука з молотком і розмахнулася, ещепрочнее прибиваючи прапор до швидко занурюється стеньге.